“ Пам'ять – це те, що завжди мандрує разом з нами”, - Сафіє Лентер-Кизи

 

19 липня о 8 годині ранку наша команда приїхала на визначену локацію у Львові - Парк “Знесіння" біля мальовничого озера, якого немає серед туристичних локацій, однак яке точно наповнене любовʼю мешканців міста. Ця місцевість була обрана не випадково, адже нагадувала нашій головній оповідачці, співачці та амбасадорці кримськотатарської культури Сафіє Лентер-Кизи, її рідний Крим. Піднімаючись до місця зйомки, Сафіє розповідала про бабусю Еміне, кримську татарку, яку в дитинстві радянська влада депортувала з рідного Бахчисараю, а саме з старовинного району Салачик, в Узбекистан. Коли Еміне повернулася до свого дому, вона розповідала внучці про красу цього краю та передавала їй важливі цінності. Тому дитинство Сафіє нерозривно повʼязане саме з бабусею та теплими історіями про неї та бажання знову навідати бабусю у рідному Криму.



Ми зняли неймовірні кадри біля озера та на пагорбах, слухали історію Криму та ділились спогадами про дитинство. Після цього розпочалася робота над створенням відео, у ньому ми прагнули передати ту цінність рідного дому, який повʼязаний з наріднішими людьми та до якого хочеться повернутись.


Як сказала у своїй розповіді Сафіє “ Пам'ять – це те, що завжди мандрує разом з нами”. Саме так розпочався наш проєкт “Спогад про дім”. Адже дім – це і є  пам'ять: ті найцінніші миті, які неможливо стерти чи забрати у нас. Це те, що наповнює нас зсередини і зігріває навіть у найважчі часи. Ми створили цей проєкт, аби ще раз нагадати. як важливо берегти спогади про найрідніших, берегти дім, який всередині нас, та свою самоідентичність. 


Відео, створене у співпраці з Сафіє, відгукнулось багатьом нашим читачам.  Деякі поринули у приємні спогади про своїх найрідніших людей. “Моє дитинство – це теж бабуся, яка жила через дорогу, і я завжди бігала до неї по кріп, петрушку чи просто побазікати. Мені боляче, що я зрозуміла її цінність лише після її смерті” - пише наша читачка Дара. Також наші читачі висловлювали сум за рідним домом, який змушені були покинути через війну: “Дуже щемко на душі від усвідомлення неможливості поїхати додому у ХХІ ст. Як добре, що є ті, хто вірять і чекають!” А хтось трепетно згадував красу рідних місць: “Шелест камінчиків у прибою Караденіз. Шепіт хвої в соснових лісах. Веселий гомін цикад влітку”. Кожна з цих історій особлива і цінна для нас.


Зворушлива розповідь Сафіє — це лише початок нашого проєкту. До речі, незабаром вийде ще одна історія із проєкту “Спогади про дім”, тож будемо раді вашій підтримці. 


Поділитись своєю історією та переглянути відео з чарівною Сафіє ви можете у нашому Instagram тут.


Ми щиро вдячні за ваші відгуки, адже вони свідчать про те, що цей проєкт важливий та відгукується у ваших серцях.